Logo

Ліс – це храм природи, а полювання – свято в ньому!

Як на Закарпатті День мисливця святкували 

У селі Шаланки, 26 травня, у мальовничому місці – в урочищі Великий ліс, вже вдруге пройшов мисливський фестиваль, який відвідало, за скромними підрахунками, близько двох тисяч справжніх любителів природи з усіх куточків України і навіть зарубіжжя. 

На жаль, нашому журналу не вдалося бути першими, хто б вам розповів про Міжнародний фестиваль «День мисливця» на Закарпатті, але підбити підсумки проведення заходу та проаналізувати реакцію суспільства та ЗМІ на нього – теж важливо і цікаво.

Не будемо детально описувати все, що відбувалося на фестивалі, як то кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати, тож заздріть ті, кому не вдалося потрапити на це дійство і тіштесь, кому вдалося. Але у тих, кому не вдалося, але кортить і розпирає від цікавості, є шанс все ж таки побачити. Якщо вірити організаторам, наступного року вони обіцяють піти на рекорд і зробити фестивальний триплет.

Все ж таки, щоб ще більше заінтригувати охочих, трохи піднімемо завісу дійства і розповімо про головні події фестивалю. 

Дорогу до урочища Великий ліс, де проходив захід, можна було і не знати, бо до нього вів аромат знаменитої мисливської кухні. Тонкий запах юшки, бограчу, шурпи та смаженої на багатті дичини, манив любителів здорового способу життя і здорового харчування з усіх куточків нашої неньки і навіть заморських гостей. За кілька годин урочище було забите вщент і дійство почалося...

Ті, кому вдалося вгамувати свої смакові рецептори, змогли насолоджуватись побаченим і почутим. А подивитися було на що. На мисливців у святковому вбранні, на їхню гордість – мисливські трофеї, які не мають ціни, бо це спогади, це пам’ять про незабутній час, проведений у мисливських угіддях. На мисливських чотирилапих друзів, які завжди поруч із мисливцем і які завжди допоможуть на полюванні. На твори закарпатських художників та різьбярів, яких надихає природа. На віртуозних скульп­торів, які в дерев’яну колоду за годину можуть вдихнути життя і перетвороти її на казкового лісового персонажа. На співаків та танцюристів Карпатського краю, які задавали настрою і місцевого колориту. А чого варті лісові мавки з «Лісової школи», де малеча могла через гру доторкнутися до природи – позмагатись у влучності з лука та метанні кілець, розмалювати глиняних пташок-свистульок, скласти дерев'яні пазли з зображенням тварин, намалювати портрети диких тварин та перетворитися на будь-яке звіренятко за допомогою пензлика та фарби.

Весело та пізнавально було всім, крім організаторів, бо на них лежала велика відповідальність, щоб всі залишилися задоволеними і повезли додому лише гарні спогади. Напевно, так і сталося. За це треба подякувати Закарпатському облуправлінню лісового та мисливського господарства, державним лісгоспам області та, зокрема, головному ініціатору та ідеологу фестивалю – директору ДП «Виноградівське лісове господарство» Василю Агію.

Нам не вдалося зустріти на святі жодної людини, яка б була розчарована чи невдоволена, не розуміла, що тут відбувалось і з якою метою. Звичайно, для багатьох відвідувачів, які вперше познайомились із мисливцями та їхньою культурою, цей фестиваль відкрив очі на те, що мисливці не дикуни, які бігають лісом у пошуку шматка м’яса, а охоронці природи. Маємо надію, що цей захід хоч трохи змінив відношення суспільства до мисливської галузі й до того, чим вона займається, адже це не розвага, а важка робота з охорони, збереження та відтворення дичини, яка, до речі, належить державі, тобто нам з вами.

А різні «щури», що нишпорять у незміцнілих головах телеглядачів, які непрофесійно та з ненавистю намагаються принизити і спаплюжити все те, що роблять люди, працюючи на мисливській ниві, навіть не заслуговують уваги, не кажучи вже про повагу. Впевнені, що свідомі українці розуміють де сіре, а де біле, і відрізняють благородного оленя від підступної та капосної лисиці. Тому і потрібні такі фестивалі, мета яких і полягає у тому, щоб розворушити свідомість суспільства, змусити думати, аналізувати та робити висновки. І нарешті зрозуміти, хто зелений, а хто коричневий. 

Ну, то гаразд, для відповідної трансформації суспільства ще потрібен час і немало зусиль самих мисливців. А на цьому ми закінчуємо свою, маємо надію, цікаву розповідь і свою філософію про мисливський фестиваль та передаємо слово людям, які на власні очі бачили і на власні вуха все чули. Впевнені, думки цих поважних панів вам буде цікаво почути. Тож продовжимо:

Голова Закарпатської обласної держадміністрації Геннадій Москаль:

– Існують різні точки зору щодо полювання й мисливців. Однак, як це не парадоксально звучить, саме справжні мисливці найбільше зацікавлені у збереженні фауни, саме вони регулюють популяцію диких звірів і підгодовують їх. Саме вони виступають за полювання за правилами і протистоять браконьєрам. Започаткований минулого року в с. Шаланки Міжнародний мисливський фестиваль символізує, перш за все, повагу до праці мисливця. Мета фестивалю – підняти культуру полювання і підтримати працівників мисливського господарства.

Заступник Голови Держлісагентства Володимир Бондар: 

– Проведення таких фестивалів для України дуже важливо, адже мисливська галузь країни має чималі здобутки і їй є чим пишатись. З іншого боку, мисливське господарство потребує більшої відкритості, бо суспільство має різні, інколи неодно­значні уявлення щодо мисливців та полювання. Фестиваль демонструє мисливську культуру, традиції, трофейну справу тощо.

Це міжнародний захід і на нього були запрошені гості з ближнього зарубіжжя і це неодмінно велике досягнення та гарний привід обмінятись досвідом. Фестиваль «День мисливця» популяризує мисливську галузь, він об’єднує і тих людей, які живуть цим, і тих, хто нічого не знає про цю справу.

Щодо проведення мисливського фестивалю всеукраїнського масштабу, то звичайно такий захід потрібен, але я не переконаний, що ми на даному етапі готові організувати його на належному рівні.

Мені здається, що такі фестивалі спочатку необхідно провести в різних регіонах країни, отримати більший досвід, а вже згодом вийти на серйозний, всеукраїнський рівень. Адже не таємниця, що мисливське господарство в Україні ще не досягло того, на мою думку, рівня розвитку, який нам демонструють країни на заході, але потенціал у нас є. Над цим нам необхідно щодня достатньо серйозно працювати. Тому що Фестиваль, це тільки вершина айсберга, це захід, що показує здобутки галузі, а копітка, важка робота працівників мисливського господарства залишається за кадром, поза увагою. Мисливський фестиваль має бути, свого роду, вінцем цієї нелегкої праці. 

Впевнений, що ми згодом організуємо захід всеукраїнського рівня, щоб не було соромно запросити фахівців з інших країн, зробимо і виставку трофеїв, і собак, влаштуємо конкурс на краще мисливське господарство, на імітацію рева оленя, проведемо єгерське багатоборство, змагання у влучності, майстер-класи, продемонструємо мисливську моду і кулінарні традиції та багато іншого, щоб якомога більше розповісти суспільству і сформувати у людей позитивний образ мисливської галузі, такий, який він є насправді.

Начальник Закарпатського управління лісового та мисливського господарства Валерій Мурга:

– Міжнародний день мисливця, який ми вже вдруге святкуємо на прекрасній Виноградівській землі, в нашому рідному Закарпатті з часом набуде ширшого масштабу, тому що не тільки мисливці та лісівники нашого краю, а й представники галузі з усієї країни вдосконалюються і роблять свою роботу краще і краще. 

Мисливський фестиваль – це не тільки захід для тих, хто захоп­люється полюванням і тих, хто працює в мисливському господарстві – це сучасний механізм формування громадської думки та залучення додаткових туристів, популяризації туристичних родзинок і народних промислів на лісову та мисливську тематику. Його цілі – підтримка працівників мисливського господарства, розвиток мисливства та його традицій.

Мисливство – здебільшого, чоловіча справа, але це не тільки хобі, в першу чергу, це мисливське господарство, мета якого – оптимізація чисельності й збереження кращого генофонду мисливських тварин.

Процес полювання – тільки частинка мисливської культури, існує й багато інших речей, які ми намагаємося продемонструвати на нашому фестивалі. Я впевнений, це такий захід, який ми будемо вдосконалювати і проводити й надалі, дасть можливість українцям познайомитись із мисливською культурою і змусить їх більш бережно ставитися до живої природи, як це роблять мисливці.

Екс-Голова Державного комітету лісового господарства України Віктор Червоний:

– Сьогодні, на жаль, лісівники, як і мисливці, програють псевдоекологам інформаційну битву за громадську думку про мисливське господарство і впливу полювання на охорону та збереження популяцій як мисливських тварин, так і тваринного світу в цілому, зокрема, рідких та червонокнижних. 

Прикро, але ми не вчимося на чужих помилках, не враховуємо досвід країн, що досягли великих успіхів як в охороні довкілля, так і в мисливському господарстві. Суспільство, в тому числі, й політики, ведуться на популістські гасла псевдоекологів все заборонити, а ті постійно притягують до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України закони та постанови, які частіше шкодять, ніж допомагають покращити стан як мисливського, так і лісового господарства. А все тому, що одні хочуть сподобатись виборцям, а інші відпрацювати гранти.

У зв'язку з цим, роль Держліс­агентства та його структурних підрозділів на місцях у питаннях формування об’єктивної громадської думки про лісове та мисливське господарство є надзвичайно важливою. 

Фахівці мисливського господарства не вороги природі й тваринному світу, а перші її захисники. Адже полювання – це остання фаза ведення мисливського господарства, а їй передує: збереження рідких видів тварин, їх розмноження, підгодівля, охорона від браконьєрства тощо. Все це вимагає величезних коштів, які якраз вкладають у цю справу мисливці, що сповідують лозунг: «Зберегти сьогодні, щоб полювати завжди». Тому проведення такого заходу, як мисливський фестиваль, є надзвичайно важливим з точки зору як виховання справжніх мисливців, що спові­дують цей лозунг, так і формування громадської думки щодо мисливства, спростовуючи думку, що мисливець – це браконьєр.

Обмеження чи заборона полювання позбавить справжніх мисливців, які поважають і дотримуються законів, а відповідно і унеможливить фінансування заходів з охорони та відтворення тваринного світу, а браконьєрство почне процвітати.

Чудово, що в Україні починають це усвідомлювати і хвала закарпатським лісівникам, що вони вже впродовж двох років проводять такий захід. Але треба, щоб цьому передувала потужна інформаційно-рекламна кампанія, залучення до проведення такого заходу не тільки громадських організацій мисливського спрямування, а й дитячих освітніх закладів та організацій. Необхідно дати можливість простим громадянам відвідувати такі заходи, відкривати для себе новий світ мисливства і полювання. Перші кроки завжди важкі й невпевнені, але без них не буде наступних.

Чекаю і сподіваюсь на проведення таких фестивалів у інших областях, а головне – всеукраїнського.

Президент Асоціації користувачів мисливських і рибальських господарств Сергій Андросюк:

– Фестиваль «День мисливця» на Закарпатті, як свято, на якому мисливцю можна відвести душу та долучити своїх дітей до мисливської справи – це дуже гарний захід. З точки зору пропаганди мисливського господарства – це теж дуже правильно, адже такі фестивалі нам потрібно було проводити ще багато років тому і по всій країні. 

Більше того, на мою думку, ми вже дозріли до проведення великого, всеукраїнського мисливського фестивалю і не має значення, як він буде називатись, головне – його суть – популяризація мисливської галузі та майданчик для спілкування та обміну досвідом мисливців і мисливських господарств. Як варіант, цей захід можна провести у Києві в Національному комплексі «Експоцентр України» (ВДНГ) і поєднати його і з Днем Києва, це приверне до нього ще більше уваги суспільства. 

Організатором такого Фестивалю може виступити Держліс­агентство, а запросити на нього потрібно більшість користувачів мисливських угідь, мисливців, популярні ЗМІ та всіх бажаючих, кому може бути цікава наша галузь. Необхідно зробити велике свято для всіх.

До речі, в Європі діє Євро­пейська хартія полювання та біорізноманіття, її створення ініціювала Парламентська Асамблея Ради Європи та Комітет Міністрів Ради Європи. Працювали над Хартією МСОП, FACE, CIC та інші організації. Так ось, згідно з цим документом, мисливська галузь кожної країни ЄС зобов'язана проводити такі заходи для своєї популяризації і це контролюється владою.

Якщо повернутися до Шаланківського фестивалю, то, на жаль, були і невеликі недоопрацювання. А як без них – захід масштабний та молодий.

На мою думку, як звичайного відвідувача, було недостатньо пунктів харчування для гостей, в основному всі мисливські смаколики готували учасники заходу для своїх і спробувати їх було непросто. Також, мені здається, була дещо замала «глядацька зала» просто неба, яка не вміщувала всіх бажаючих та не мала навісу.

Багато хто приїхав з родинами і саме для дітей, дружин та друзів, людей – не мисливців, тут не вистачало якихось розваг, конкурсів, пізнавальної інформації про мисливство. Було організовано чудові виставки трофеїв, робіт різних майстрів, художників, різьбярів по дереву, а ось придбати якийсь сувенір на згадку про фестиваль, на жаль, не було можливості.

Але в цілому, враховуючи, що це перші «мазки пензлем» українського мисливства в організації таких заходів, то все пройшло на гарному рівні й тепер, вже настав час, зробити щось більш масштабне, всеукраїнського рівня, щоб розповісти суспільству про мисливців, мисливську галузь та її роль у житті нашої країни.

Директор ДП «Виноградівське лісове господарство», головний ініціатор та організатор мисливського фестивалю Василь Агій:

– Я багато подорожував іншими країнами, маю друзів закордоном і постійно спостерігав, як розвивається мисливське господарство наших сусідів і які та скільки мисливських заходів там проводиться щороку. Мріяв зробити щось подібне й у нас, бо, на жаль, мисливські заходи, на кшталт фестивалю, у нас не проводяться. Прикро, але наші мисливці перебувають у такому собі вакуумі. Ми цим заходом хотіли згуртувати мисливську спільноту, підвищити у наших мисливців рівень культури спілкування та відносин. Як я іноді жартую: «Мисливська культура в Україні зупинилась на рівні Остапа Вишні».

Я перебільшую, звичайно. У багатьох мисливських колективах існують свої традиції, звичаї, але вони не узагальнені. У нас немає якоїсь єдиної, загальної мисливської культури, немає напрацьованого, конкретного напрямку розвитку галузі. Врешті-решт, якщо ми будемо себе поважати, то й громада буде нас поважати.

Саме з цією метою ми і почали проводити мисливські фестивалі. На мою думку, в цьому році захід пройшов на вищому рівні, ми вже мали досвід, були впевненіші у результаті, тому запросили гостей з інших країн та високопосадовців.

У планах, про що ми вже радились і отримали підтримку керівництва галузі, запросити до участь у нашому фестивалі представників мисливського господарства з інших областей України. 

Також наступного разу плануємо провести цей захід у два етапи. Перший день – форум, семінар, круглий стіл, прес-конференція, заходи – на яких поговоримо про проблеми галузі, попрацюємо над законодавчими ініціативами тощо. Тим часом проведемо багатоборство єгерів, можливо, ще якісь професійні заходи. Другий день – народні гуляння, нагородження переможців святкування Дня мисливця. Я впевнений, що нам вдасться реалізувати наші плани.

Адже ще два роки тому взагалі мало хто вірив, що ми впораємось із організацією такого заходу, але, як бачите, все вдалось. За це я вдячний своєму колективу однодумців, які повірили в мене і допомогли реалізувати всі наші задуми. 

До речі, в 2021 році у наших сусідів, друзів-угорців буде проходити Всесвітня мисливська виставка. Вони вже почали готуватись до неї, запросили і нас, і не тільки як гостей, а й як учасників. Ми не відмовилися, бо хочемо вчитись у них, хочемо отримати досвід організації заходів таких масштабів. Нам не треба соромитися переймати щось у сусідів, зокрема, в угорців, адже їхнє мисливське господарство на дуже високому рівні, особливо трофейна справа. Тож будемо вчитись у них, щоб зробити ще краще у нас.

Фоторепортаж Мисливського Фестивалю 

 

 

 

Підготував
Роман НОВІКОВ,
с. Шаланки, Закарпаття
©"Лісовий і мисливський журнал"