Logo

Ліс вибирає своїх

Захисників, щоб разом стати сильнішими

Десятиліття – в лісівничій справі саме той, робочий масштаб. Коли ти приймаєш ліс від своїх дідів-батьків, а збережені і доглянуті тобою насадження будуть нести прохолоду, тепло, радість і добробут людям і в далекому майбутньому – це і є особливість галузі. 


Віктор Парфенюк все свідоме життя пропрацював у лісовому господарстві та його центральному апараті. До цього було шкільне навчання й доволі професійне заняття спортом із чемпіонськими титулами – біг на середні та довгі дистанції. Ліс відбирає таких чоловіків – для довгої дороги.

Після навчання в сільськогосподарській академії – помічник лісничого, лісничий, інженер Київського лісгоспу. Далі, з набутим практичним досвідом, – на перший щабель у Мінлісгосп України – старшим інженером управління лісового господарства.

Коли Чорнобиль – а твiй фах захист лicу

Нова робота – випробування саме по собi, але коли вона збiгається з такою катастрофою, як Чорнобильська, а твоя спецiалiзацiя – захист лiсу? Як воно, роками перебувати в епіцентрі подiй, за якими пристрасно слiдкує весь свiт?

Ця бiда змусила створити за рішенням Уряду профільне Управлiння з охорони і захисту лісу та була найбільшим випробуванням для Віктора Парфенюка, якого призначили заступником начальника.

Штаб спецгрупи Мiнлiсгоспу розмiстився в конторi Чорнобильського держлicгоспу. Працювали вахтовим методом – кожні два-три тижнi склад групи змінювався. Чергування було цілодобовим. Віктор Анатолійович згадує, що роль лiсiвникiв у подоланні наслiдкiв аварiї була надзвичайно важливою: знаючи територію, маючи великий практичний досвід щодо лісових пожеж, допомагали в евакуації, ліквідовували осередки загорянь у початковій стадії. А влiтку 86-го спалахувало по 10–15 пожеж у день, горiли ліси й торфовища – все це несло загрозу повторного забруднення.

Радiацiєю покрилися 110 тис. га лiсу. Серед нього – пекельна пляма в 450 га, довжиною в 2 кiлометри – «Рудий лic». Там дерева всохли й пожовтiли через кілька днiв пiсля вибуху 26 квітня 1986 року. З допомогою інженерних вiйськ, 4 тис. м куб. цього лісу були захороненi, а випромінювання вiд нього йшло вiд 3 до 40 рентген за годину. 

Фахівці Мiнлiсгоспу створили мережу дозиметричних по­стiв, карти гамма-фону. Почали діяти дві пересувнi науковi лабораторiї для вивчення впли­ву радiацiї на стан лiсiв. Лi­сiв­ни­ки у формулу – «зробив героїчний вчинок – й вiд грiха подалi» не вписувалися: треба було ще за­лiс­нювати уражені дiлянки – робота на роки. Руками лісівників по всій території Рудого лісу були створені нові соснові насадження, які по суті захистили людей та землю від міграції радіонуклідів.

Вiктор Парфенюк зiзнається – тільки в 1992 роцi вiдчув, що «чорнобильська напруга» трохи почала спадати. Налагодивши роботу, та після створення спеціальної адміністрації зони відчуження, Мінлісгосп поступово відійшов від цієї проблеми.

Кашу заварив – отож i доварюй

Приклад того, як від ініціативи однієї людини набирають прискорення важливі для держави проекти, як до них залучаються нові люди. Коли ти займаєшся вже iншою роботою, а почате тобою живиться енергією соратників.

На початку 90-х років Вiктор Парфенюк у складі урядової групи мав мicячне стажування у Швеції. Було чому повчитися. У спiл­ку­ван­нi, презентацiях прояснилося – лicове господарство України достатньо розвинуте, в науковому та практичному аспектах, щоб бути цiкавим i для скандинавiв. Кадровий чиновник, не маючи повноважень, але ж – етикет та гідність країни! – запросив у гостi шведів. 

Через місяць тi взяли та й приїхали. Міністр лісового господарства Валерій Самоплавський пiсля телефонного дзвiнка зі шведського посольства, скажемо так – був трохи здивований. Визвав підлеглого – пiсля змiстовного, конструктивного, чоловiчого діалогу, сказав: «Заварив цю кашу, отож i доварюй її».

Для гостей був органiзований виробничий тур лiсгоспами Жи­то­мирщини, Хмельниччини, Рiв­­­ненщини, Вiнниччини. По­бачене надихнуло пiвнiчних колег на створення спiльного укра­їнсько-шведського проекту з розвитку лiсового господарства. Шведи, нiвроку, видiлили на це близько 1 млн доларiв. Грошi витрачалися на ознайомлення спе­цiалiстiв лiсової галузi України iз шведським та європейським досвiдом. У радянськi часи «залiзної завiси» мало хто бував за кордоном. А так більше сотні працiвникiв з рiзних ланок лicової галузi побували у країнах Європи та ознайомилися з особ­ливостями ведення лiсового господарства.

Були визначенi нашi слабкi мicця, виробленi рекомендацiї та основні напрямки розвитку галузі, якi актуальнi до сьогоднi. Почате Вiктором Парфенюком продовжив фахiвець лiсової галузi Михайло Попков.

– Вікторе Анатолійовичу, останніми роками лісова галузь наче під дощовою хмарою – які ж то реформи впадуть на наші голови та крони? 

– Пропоновані з високих кабінетів реформи, на кшталт «кон­це­сій-приватизацiй», я не сприймаю ні розумом, ні серцем. Це ослаблення державних органів в управлінні лісами. В них прослідко­вується, на мою думку, лише бізнесовий та ресурсний інтерес. Проблема створення нових лісів, їх охорона і захист залишаються поза увагою. Лісгоспи на Півдні й Сході країни, які займалися виключно вирішенням цих завдань, вперше позбавлені державного фінансування, а власних коштів не мають. В країні з лісистістю у 16 відсотків це дуже небезпечно.

Україна завжди славилася своїми підходами, практикою у веденні лiсового господарства: від лісового насінництва до вирощування стиглого лісу різного цільового призначення з високими товарними якостями і захисними екологічними властивостями. Для цього в галузі створені та функціонують наукові установи, насіннєві й лісорозсадницькі господарства, лісозахисні підприємства, лісгоспи мають потужну матеріально-технічну базу і чудових фахівців. Лісовим кодексом від 1994 року було визначено, що ліси України виконують, переважно, екологічні, захисні функції.

– Ще й необґрунтована критика лісової галузі вводить в оману суспільство?

– Сьогодні громадськість пов­ністю дезінформована щодо лісового господарства. Звук бензопили чи сокири, навантажений лісовоз викликають одну асоціацію – незаконно заготовляють і вивозять. З’являються думки, що ліс взагалі годі рубати. Псевдо­екологи на фіглярських акціях відробляють свої гранти та диктують лiсiвникам як треба застосовувати рубки догляду, са­нiтарнi рубки та що вносити в нормативнi документи. Критикани не зважають, що в країнi зараз нема контрольного органу над усiма лiсами, зокрема тими, якi не пiдпорядкованi Держ­лiс­агентству. Значна частина цих лісів взагалі без охорони, кинуті напризволяще.

Те, що ліс у системі Держлісагентства не відновлюється після рубок – відверта брехня. Лiси вiдновлюються в перший рiк після рубки. Статистика з 50-х рокiв минулого столiття свідчить – лiсистiсть в Українi збільшується щороку, не було такого, щоб зменшувалася. Залiсняли зрубанi дiлянки – до 30 тисяч гектарiв. Крім цього, cтворювалися нові ліси на неугіддях – в окремі роки до 50 тисяч гектарiв. Ця інформація доступна кожному, але про це мало хто говорить. 

Будь-яке господарство має бути прибутковим. Стиглий лic, який виконав свою екологічну роль упродовж 80–100 років має бути своєчасно використаний i – вiдновлений, а не втрачений на корню. 

– Ваша думка щодо ступеня впливу фахівців на стратегію розвитку лісової галузі?

– Мені доводилося, разом з колегами Володимиром Андрусишиним, Володимиром Романовським, брати участь у комісіях з підготовки кількох редакцій Земельного кодексу, Закону про охорону навколишнього природного середовища, Закону про рослинний світ. В усі законодавчі акти, які прямо або опосередковано мали відношення до лісової галузі, ми вносили своє вагоме слово. Нас слухали, враховували пропозиції, признавали авторитет. Зараз – повне ігнорування думки фахівця.

Була професійна, фахова робота у різні часи розвитку та становлення галузі з такими керівниками як Валерій Самоплавський, Микола Колісниченко, Віктор Червоний, Валерій Брежнєв, Микола Ведмідь, Юрій Марчук та багатьма іншими колегами… Розуміли один одного з півслова, доводили свою думку до вищих органів влади і вона враховувалась. Сьогодні долю галузі, ігноруючи думку її фахівців, намагаються вирішувати люди взагалі далекі від лісу.

Нам потрібна пряма пiд­по­ряд­кованicть Кабiнету Мiнiстрiв України. Тiльки тодi фаховi, обґрунтовані рекомендацiї лi­сiв­ни­кiв не будуть губитися в офicах «по­середникiв» та оперативно впроваджуватися. 

– …і, як результат нефаховості – рішення не фінансувати лісову галузь, що стало катастрофою для підприємств Півдня та Сходу?

– Я не пам’ятаю, щоб не були державним пріоритетом відтворення лісів, їх охорона та захист, збільшення лісистості країни. Позбавлення галузі бюджетних коштів саме у цих напрямках є великою помилкою.

Лісгоспи Півдня та Сходу не мають власних коштів – це не Полісся і Карпати, де на рубках головного користування можна щось заробити.

Регіон з великою концентрацією металургiйних, хімічних підприємств, шахт – потребує широкого і постiйного залісення. Масштабне створення нових лісів – єдиний ефективний засіб для очищення довкілля та створення нормальних умов для проживання людини в цих областях.  Ця робота повинна здійснюватися за рахунок державної підтримки або фінансуватися підприємствами-забруднювачами. Штучно створенні ліси на Півдні та Сході потребують постійної турботи лісівників, робота яких повинна бути оплачена. Не можна кидати лiс на поталу пожежам, шкiдникам.

– З перших днів роботи в центральному апараті Ви маєте безпосереднє відношення до створення лісозахисної служби. Що думаєте про її подальше функціонування?

– Лісозахисна служба у вигляді лісозахисних підприємств почала створюватись у 80-х роках. Її матеріально-технічна база до цього була практично нульовою. У галузі працювало понад сотню міжрайонних лісопатологів, за якими були закріп­лені окремі лісгоспи по зонах діяльності. Нині лісозахисні підприємства мають відповідну матеріально-технічну базу, працюють на науковій основі, мають лабораторії з виробництва біологічних засобів захисту лісу. Підприємства укомплектовані висококваліфікованими фахівцями, підготовка яких була справою тривалого часу. Лісозахисна служба користується повагою і авторитетом у галузі та за межами країни. Європейськім фахівцям цікавий досвід наших лісозахисників. Сьо­годні багато говорять про реформування лісової галузі, в тому числі лісозахисної служби, але жодної обґрунтованої пропозиції я не бачив. Так, треба вдосконалювати її роботу, можна говорити про оптимізацію структури лісозахисту, зміну пріоритетів діяльності, перерозподіл функцій між лісгоспами і лісозахисними підприємствами, але це треба робити виважено, з однією метою – підвищити ефективність захисту лісів від шкідників та хвороб лісу, зберегти лісові ресурси від пошкодження і втрат. 

– …А яке дерево Вам найбiльше подобається?

– Кожне дерево по-своєму гарне та корисне. Неповторними є карпатська смерека, бук, ялиця. Наша полicька сосна і діброви можуть бути еталоном для європейських рівнинних лісів. Краще, ніж у вiршах Володимира Бондаренка, професора кафедри лiсiвництва Львiвського університету не скажеж: 

Стоять ліси, шумлять ліси,
Ми лісових стежок сходили стільки,
Посеред листя і роси ми стільки бачили краси,
Нам звуки лісу, к мелодія сопілки.

Лісівники ми, друже мій, лісівники.
Не ніжила нас доля, не ласкала.
І розбрелися наші по лісу роки,
І молодість у лісі заблукала…

Заблукала молодiсть та козирi ветеранiв

Саперам, пiсля кiлькох рокiв на розмiнуваннi, наказом забороняють певний перiод працювати в «полi» – бо притупляється відчуття небезпеки. Я запiдозрив у цьому Парфенюка, коли вiн почав розповiдати про одну нiчну лicову пожежу, – «обгорiле, велике дерево впало за два десятки метрiв передi мною, позаду – з трicком ще одне. Виникла небезпека, але побачивши, як іскри намагаються з’єднатися з зірками, а під кронами стоїть фантастична заграва, я встиг подумати, що ліс, навіть у своїй біді й небезпеці, проявляє красу та велич... і просить захист.  До ранку пожежа була локалізована…»

Думаю, коли Віктор Анатолійович вiдпочине трохи, змiстовна фахова робота має його знайти або вiн її. Такi люди, їх досвiд потрібні Україні. На вiдмiну вiд молоді, у них є свої козирi – один із них – змога порiвнювати час сущий з тим, що було.

Тим деревам, посадженим на початку 80-х минулого століття лісничим Віктором Парфенюком, ще рости і рости, от тільки самому треба вже звикати до нового статусу – нещодавно відзначив свій 65-річний ювілей.

– Міцного здоров’я, Вікторе Анатолійовичу!

Вiктор ПОДЕНКО
©"Лісовий і мисливський журнал"