Logo

Баннер
Баннер
Яндекс.Метрика
УКРАЇНА МИСЛИВСЬКА? Печать E-mail
Рейтинг пользователей: / 18
ХудшийЛучший 

 Аналіз ведення мисливського господарства у країнах Європи

 Думаю, що ні для кого не буде новиною, коли скажу, що мисливське господарство України – одне з найвідсталіших у Європі. Тож давайте  розглянемо ситуацію уважніше, проаналізуємо, подумаємо над причинами і порівняємо наше мисливське господарство з сусідськими. 

  

Після розпаду Радянського союзу нам у спадок залишилося мисливське господарство (буду вести мову щодо копитного звіра: олень, кабан, козуля) «радянського» типу. Це коли основна мета господарства – задоволення потреб тодішніх «вождів» та високого керівництва. Потреби простого мисливця, ефективність господарства, нові підходи, форми господарювання – були, м’яко кажучи, «на другому плані». А про трофейне індивідуальне полювання, полювання у вольєрі та мисливський туризм в Україні годі було й думати. Все це, плюс непрофесіоналізм, економічні негаразди, безробіття, застаріле законодавство, бюрократія та корупція призвели до того, що ми дуже відстали щодо веденя мисливського господарства від розвинених країн Європи.

Мисливське господарство в Україні в 2011 році таке: площа мисливських угідь – друга за розміром у Європі, мисливців – 350 000 осіб, чисельність і добування звіра – найменша в Європі. Як це так? Чому?

Згідно з офіційними даними статистики за останній рік у нас налічується близько 15 000 голів оленя, з яких за рік добувається близько 600 голів, 50 000 голів кабана – добувається 10 000 голів, і 135 000 голів козулі – добувається близько 7000 голів. Це дуже мало, якщо порівнювати з будь-якою іншою країною Європи. Давайте порівняємо, як ведеться мисливське господарство в нас і в наших сусідів.

Наприклад, дані за 2010 рік,по республіці Білорусь (чисельність/добуто ):

Зубр – 741/14 голів

Лось – 22 750/1595 голів

Олень – 9395/706 голів

Козуля – 69 092/5787 голів

Кабан – 69 730/25949 голів

Глухар – 8927/170 голів

Тетерук – 37442/317 голів.

 

Видно, що показники чисельності і добування в Україні дуже схожі, але треба зауважити, що Білорусь має площу угідь 207 560 кв. км – тобто вдвічі менше за Україну, тобто білоруси в 2–3 рази ефективніше використовують свої угіддя. Звичайно, для Білорусі це гарний показник, але все одно для прикладу взяли найвищі цифри. Та це й не диво, бо економічна, політична та господарська система у білорусів дуже схожа на нашу.

Проте якщо порівняти із іншими країнами, наприклад, Латвією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, то різниця щодо чисельності звіра буде вражаючою. Як їм це вдається? Чому маленька Литва, Латвія чи Словенія добувають звіра більше, ніж Україна та Білорусь разом узяті? Чому в їхньому мисливському господарстві, де я зараз працюю єгерем один, добувається кабанів у кілька разів більше, ніж у нашому господарстві, де працює 150 єгерів?

Колишня радянська прибалтійська республіка, а нині розвинена європейська країна Латвія має територію 64 589 кв. км (дорівнює території Галичини). За останні роки там налічується оленя близько 45 000 голів, добувається – 5000 голів, кабана 70 000 голів, добувається – до 30 000 голів, чисельність козулі до 200 000 голів, добувається до 30 000 голів. Це в 3–5 разів більше, ніж в Україні, і в десятки разів більше, ніж у моїй рідній Галинчині.

У чому ж справа? Як їм це вдається? Кліматично-природні умови в нашому Поліссі, Волині, Галичині схожі на прибалтійські. Донедавна в Прибалтиці ведення мисливського господарства було не краще за наше нинішнє, але за останні роки в мисливському господарстві прибалтів стався «прорив». Хоча в Литві і за радянських часів ведення мисливського господарства було на гарному рівні, тепер до збережених традицій ще додали новітні методи та технології, норми та закони ЄС, все це привело до високих досягнень у галузі мисливського господарства.

Згадую заголовок відомого в радянські часи журналу «Охота и охотничье хозяйство» – «Урожай збирають браконьєри». Минуло 25 років, а в нас і надалі в угіддях «господарюють» браконьєри. Інакше, як пояснити, що в сусідній Польщі добувають копитних у 10–15 разів більше, ніж в Україні.

Згідно зі статистикою в Польщі в 2008 році добуто: оленя – 40 825 голів, кабана – 149 279 голів, козулі – 141 000 голів. І це при тому, що територія Польщі трохи більша за половину України.

А якщо подивимося на ще одну сусідку – Угорщину, яка вшестеро менша за Україну (93 030 кв. м), і скільки вони добувають диких копитних, то напрошується логічний висновок. Так, в Угорщині в 2010 році було добуто: оленя – 39 300 голів, кабана – 111 200 голів, козулі – 89 800 голів.

Можна ще навести приклади: Австрія, Німеччина, Франція. В Німеччині такого поняття як «браконьєрство» взагалі немає! Можна сказати, що там немає і вовка, і «сфальсифікованих даних обліку звіра»,і за допомогою Інтернету будь-хто без проблем може перевірити правильність офіційних даних: у 2009 році добуто оленя – 67 246 голів, кабана – 646 790 голів, козулі – 1 102 604 голови, а в 2010 році добули оленя – 67 356 голів, кабана – 440 354 голови, козулі – 1 153 073 голови.

Усе це підтверджує, що в Європі незалежно від географічного розташування країни, природно-кліматичних умов, систем управління тощо ми, українці, залишаємось далеко позаду.

Коли в нас мисливське господарство «нерентабельне», то в ЄС, за моїми підрахунками, обертається 16 млрд євро на рік. В Америці мисливці та рибалки витрачають 8,6 млн доларів на !годину!, річний оборот становить близько 76 млрд доларів, а в мисливській галузі працює 1 600 000 осіб.

Не треба шукати винних, але потрібно зрозуміти, що не варто сподіватися на доброго дядька з Брюсселю, який наведе лад у нашому мисливському господарстві. Бо в наших угіддях браконьєрять не поляки, не німці, а ми з вами –  українці. Це ми – директори мисливських господарств, мисливствознавці, єгеря і, нарешті, мисливці ­ «малюємо» високі показники обліку диких звірів, не закриваємо ліцензії, добуваємо по одній ліцензії кілька звірів, «викладаємо на папері» сіль та корми. Суспільство не засуджує браконьєрство, а самі браконьєри вільно промишляють у мисливських угіддях.

Щодо обліку диких тварин в Україні, то цим даним не можна довіряти, тому що використовувані методи таксації – неточні, витратні, трудомісткі; ніхто не знає, як правильно їх проводити, ніхто не робить їх за правилами по свіжому снігу, або коли старі сліди напередодні затерто. Більшість людей, що беруть участь в обліковуванні, не відрізняють сліди кабана від слідів козулі чи оленя, сліди собаки від слідів лисиці чи вовка. Я вже не говорю про сліди глухаря, тетерука, борсука, тхора чи білки.

Наведу приклад із власного досвіду. У Словаччині, в мисливському господарстві, де я зараз працюю, площа мисливських угідь вольєрного типу становить лише 500 га. Ми намагаємося вести точний облік і надавати реальні цифри чисельності дичини, наприклад, кабана нараховуємо близько 300 голів. Облік копитних ми проводимо на підгодівельних майданчиках, поголів’я ділимо на трофейних особин, самок і молодь. Основний облік ведеться – за добутим звіром! Але коли ми за рік добуваємо 100 голів кабана, то ми й пишемо, що добули 100 голів кабана і це фіксують лісові агенти (лісівники). Тому, коли в Іспанії, за статистикою за рік добувається до 200 000 голів кабана, то це реальна цифра добування.

А в Україні, як в Україні – головне аби «папери грали», а чи реальна, правдива ця інформація, це нікого не цікавить. Найбільше мене засмучує в цьому те, що ми самі себе не поважаємо, дуримо самі себе і хочемо при цьому, щоб всі в це вірили. Мої спостереження, підрахунки, бесіди з людьми, які постійно працюють у лісі, такі: в Українських  Карпатах на 100 га рівнинних та передгірських лісових угідь за сезон «добувають» одного копитного звіра (кабана, оленя, лося, козулю), а в гірських угіддях – одна добута особина припадає на 300–400 га угідь. Вважаю, що на всій території України показники схожі. Тобто реальні показники добування дичини дуже відрізняються від офіційних. Думаю мало хто вірить, що в Україні за рік добувається 12 000 голів копитного звіра. А реальна цифра добування, за моїми підрахунками, – близько 100 000 голів копитних.

А от як зробити, щоб це «тіньове полювання» в Україні стало легальним і приносило користь державі – важко сказати. Вважаю, що найперше нам, українцям, треба почати себе поважати, – говорити правду, не порушувати закони, правила полювання і не дозволяти це робити іншим. Зрозуміти, що ліси, поля, річки – це наше багатство і багатство наших дітей, що ми тут господарі, і ця власність нам дана на все життя, а не тимчасово.

 

Наша найбільша біда – браконьєрство. Думаю, що воно становить в Україні інколи до 90% від усієї кількості добутих тварин. Якби в Україні вдалося хоча б наполовину скоротити браконьєрство, то вже за три роки, в мисливських угіддях розвелося б дичини, а за 10 років вони були б переповнені, як у розвинених європейських країнах, де дикі звірі вже шкодять сільському господарству та спричиняють аварії на дорогах. Як нам зменшити браконьєрство? Все дуже просто. Необхідно самим не порушувати правила полювання і не дозволяти це робити іншим! Але до цього нам треба ще «дорости», ми повинні свідомо прийти до цього. Необхідно, щоб суспільство, мисливська громада захотіли жити і мислити по-новому, по-сучасному, по-європейськи.

Ми повинні захотіти оберігати звіра 365 днів на рік. А поки що, спостерігається все навпаки – ідуть перегони «хто швидше і більше» добуде звіра, не замислюючись щодо законності полювання і майбутнього мисливської фауни.

Це все тому, що карають за браконьєрство в Україні м’яко кажучи, слабо, а безкарність породжує браконьєрство!

Потрібно, щоб браконьєр відшкодовував господарствам за завдані збитки в 3 рази більше за ринкову ціну і в 5 разів більше за  вполюваного «червонокнижного», тобто за добутого нелегально кабана 2000 євро, оленя – 3500 євро, лося – 10 000 євро, ведмедя – 25 000 євро. Мабуть, при таких штрафах багато з браконьєрів задумалось, перш ніж натискати на спусковий гачок. Але браконьєра ще необхідно спіймати, а охорона мисливських угідь в Україні або відсутня взагалі, або в єгерів немає ніяких прав, щоб ефективно захищати дичину. І навіть якщо браконьєра буде спіймано, недосконала судова система дуже рідко доводить справу до логічного кінця і карає злочинця. 

 Звичайно, проблем у мисливському господарстві України більш ніж достатньо. Це стосується і кадрового складу, бо немає фахівців-мисливствознавців. Навчальні заклади майже не випускають спеціалістів цієї галузі, а конкурс у ВНЗ на цю професію мінімальний. Тому і виходить, що в мисливських господарствах працюють всі, крім фахівців цієї справи, в результаті немає кому правильно організувати  господарську діяльність, полювання, оцінити трофей… А головне, нікому передавати досвід, забуваються традиції...

Вважаю, що основна наша проблема – це те, що ми не хочемо кардинально змінювати свої погляди на ведення мисливського господарства. Ми все когось звинувачуємо, шукаємо винних, вигадуємо «велосипед»… А цього робити не треба! Необхідно використати досвід наших сусідів, який вони формують десятиліттями, успішно господарюючи. Не треба переробляти наші закони та нормативні акти, нам необхідно самим переробитися під закони та правила Європи.

     

Василь ЄГЕР,
© "Лісовий і мисливський журнал"