ВЕЛИКА ЗЕЛЕНА CТІНА

Велика зелена стіна працює

У давні часи Велика китайська стіна захищала Пекін від орд завойовників. Нині триває будівництво іншої стіни –зеленої, покликаної захистити столицю й навколишні поселення від піщаних бур.

Восьме диво світу

Саме так називають унікальну пам’ятку фортифікаційної архітектури, національний символ Піднебесної. Це не тільки велична давньокитайська воєнно-оборонна споруда, а й одне з найбільших творінь рук людських, яке видно навіть із космосу. 1987 року Велику Китайську стіну було занесено ЮНЕСКО до реєстру об’єктів, які є надбанням світової культури.

Починаючи з УІІ ст. до н. е. і аж до ХУІІ ст. н. е. більше десяти династій докладали зусиль до її будівництва. Спершу зводили оборонні споруди, аби захиститися від нападів кочових племен Центральної Азії. Після створення централізованої держави окремі ділянки об’єднали в єдиний оборонний комплекс. Ось оцінка Комітету світової спадщини ЮНЕСКО: «221 року до н. е. Цінь Шихуан об’єднав країну. Для захисту своєї території від гунів він наказав з’єднати північні ділянки Великої стіни і зробити її цілісною системою воєнної оборони. В епоху династії Мін (1368 – 1644) тривало будівництво Великої стіни, перетворивши її на найдовшу воєнно-оборонну споруду світу. Цінність Великої Китайської стіни як об’єкта культури і мистецтва цілком суперничає з її історичною та стратегічною важливістю».

Наче величезний дракон, тягнеться Велика Китайська стіна з північного заходу на схід Китаю через Нінся-Хуейський автономний округ, Внутрішню Монголію, провінції Ганьсу, Шансі, Шеньсі, Хубей та Ляонін. Відома вона як «Стіна 10 тисяч лі» (а коли точніше, то 12 700 лі). Донедавна вважалося, що довжина стіни в межах 5 тис. км. Але останні дослідження, проведені в КНР з використанням новітніх технологій, показали, що раніше реальна довжина її була значно більшою і становила 8850 км. До таких висновків науковці дійшли на основі даних, отриманих із супутника, а також на базі рентґенівського та ультрачервоного моніторингу. На користь нових даних говорять і деякі архівні записи. Дослідники відзначають, що не враховані 3850 км стіни були або частково зруйновані, або поховані в пісках. До того ж, пояснюють спеціалісти, стіна – це не просто споруда з цегли та кам’яних плит, а ціла мережа загороджувальних барикад. У деяких регіонах вона переходить у так звані природні бар’єри – річки, рови, узгір’я… Така ось несподівана інформація.

Для іноземних відвідувачів Велику китайську стіну відкрили 1952 р.. 1961-го Держрада занесла її до переліку об’єктів, які підлягають особливому захисту, а 1984-го, на заклик Ден Сяопіна, було відновлено перші 2757 м стіни та 19 веж. Скільки поціновувачів старовини з усього світу відвідали відтоді історичну пам’ятку! Багатьох надихає приказка, висічена на монументі біля підніжжя найбільш відвідуваної туристами ділянки Бадалін: «Той не молодець, хто не ступить на Велику Китайську стіну». Ці слова дуже влучно відбивають настрої всіх, хто поспішає піднятися на стіну, ознайомитися з давньою культурою Серединної держави, помилуватися неповторними гірськими ландшафтами, вклонитися пам’яті творців безцінного історичного, культурного, архітектурного скарбу. Це був амбітний проект далеких предків, покликаний захистити країну від навали завойовників. Не менш амбітним проектом у боротьбі з іншим ворогом – піщаними бурями – називають сьогодні в Китаї і світі створення зеленої стіни, яка має захистити столицю та сотні міст і сіл навколо неї від піщано-пилового монстра.

Дюни прийшли з півночі

Китай – одна з країн світу, які серйозно потерпають від піщаних та інших пустель. Площа їх становить 2,67 млн км2, або приблизно 27 відсотків усієї суші. Це значно більше, ніж орний клин країни! У Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, скажімо, розташоване так зване Море смерті – Такла-Макан, яке є другою за величиною в світі «дрейфуючою пустелею». Піщані бархани її насуваються на сільськогосподарські землі із швидкістю 5–10 м на рік.

Майже 400 млн людей проживають у районах, що зазнають впливу пустель. Від гір Тяньшань і Такла-Макана до південного підніжжя Великого Хінгану та Хорцинських пісків простягаються понад десять пустель і піщаних земель, які утворюють на півночі країни смугу сипучих пісків завдовжки 5 тис. км. У цій смузі понад 30 днів на рік дмуть восьмибальні вітри з піском, а часто лютують і піщані бурі. Рухомі ж піски – це загроза для орних угідь, пасовищ, міст і сіл, доріг, іригаційних споруд.

Щовесни жовті хмари затягують небо над Пекіном. Зароджуючись у пустелі Гобі, набирають сили й люті в голих степах Внутрішньої Монголії і зухвало атакують столицю, навколишні міста й села. На початку століття були роки, коли за шість місяців Пекін атакували до двадцяти бур. І всі звідти, з Гобі, яка є п’ятою в світі за величиною безжиттєвою долиною. «Безмежним морем» називають її китайці – це понад 1 млн км2. Які подарунки підносить те «море»? Ось що розповідав журналістам 2001 р. очевидець – народний депутат України Володимир Бондаренко (цитую з інтерв’ю газети „Столиця”):

«Кожен пекінець щороку вдихає стільки пилу, з якого можна було б виготовити дві цеглини. З десяти міст світу із найзабрудненішою атмосферою сім розташовані в Китаї. Даються взнаки п’ять тисяч вугільних копалень. Та основне – пісок з пустелі Гобі. Людина, котра хоче в Пекіні мати більш-менш пристойний вигляд, мусить чотири рази на день міняти сорочки. Там не висаджують квітів у ґрунт, бо вони були б такими чорними, як асфальт. Але місто – квітне: з велетенських тепличних комплексів завозять мільйони горщиків з квітами. Кольорову гаму так підібрано, що на майданах можна побачити ієрогліфи з квіток, ними викладають цілі поля. Всі електричні стовпи обвиті квітами. Однак дерева двічі на день миють зі шлангів – настільки швидко зелень покривається пилом. Це просто біда. Тому китайці приймають національну програму закріплення гобійських пісків. І вони зроблять це». Нагадую: йшлося про враження 2001 року. Опустелення Китаю стало не тільки його внутрішньою проблемою – піщані бурі кордонів не визнають. Підхоплюючи дрібні часточки піску, вітер несе їх разом з токсичними промисловими викидами через Тихий океан на захід США та Канади.

Під час особливо сильної бурі 1998 р. вчені Вашингтонського університету встановили, що на 75 відсотків забруднення повітря мало китайське походження. «Смог, який бачимо, азійської прописки значно більшою мірою, ніж ми могли собі уявити, – зазначав в інтерв’ю російському журналові «Эхо планеты» спеціаліст з атмосферних досліджень Каліфорнійського університету Том Кейхил. – Ми живемо в маленькому світі. Всі ми дихаємо одним повітрям. Дослідження показали: вітер доносить дрібний пил і туман з Гобі аж до Гренландії! У Південній Кореї були випадки, коли на фабриках мікропроцесорів вводили в дію спеціальні системи безпеки, аби піщинки не пошкодили чутливу апаратуру. Катастрофа планетарного масштабу.

Як приборкати «жовтого диявола»?

Так називають жовтий пил китайці. Коли він прилітає, стає темно, вулиці порожніють. Як би щільно не зачиняли вікна, вранці люди все одно бачать тонкий шар пилу на фіранках та постільній білизні… Звідки напасть? Як зарадити лихові? Вихід із порочного кола вже не одне десятиліття шукають у Піднебесній.

– Навряд чи можна протидіяти виникненню вітрів у Гобі, коли холодніше пустельне повітря змішується з теплішим, – говорить співробітник Державного управління лісового господарства КНР Ян Вейсі.

– Сильні вітри спроможні тоді відносити часточки пилу на відстань понад 1600 миль. А от не провокувати бурі своєю діяльністю людині під силу. Отже, не лише природні фактори, а й господарську діяльність людини екологи називають серед головних причин швидкого розповсюдження пісків. Мається на увазі передусім нераціональний розвиток скотарства, внаслідок чого скорочуються площі рослинності, а відтак привільно себе почуває вітрова ерозія.

– Дезертифікація – одна з найбільших екологічних проблем Північного Китаю, – наголосив при зустрічі заступник міністра закордонних справ КНР Лі Хубей. – Попередження її, перетворення, оздоровлення пустель є справою стратегічного значення, від якої залежить доля країни і народу. Приборкання пісків як завдання великої державної ваги включено до плану соціально-економічного розвитку. Спеціально розроблено всекитайський план запобігання наступу пісків і контролю над цими процесами з боку Державного управління лісового господарства. Передбачено в найближчі роки в основному зупинити руйнівну тенденцію, до 2030 р. скоротити площі під пісками, а до 2050-го в районах, де є необхідні техніко-економічні умови, взяти під контроль опустелювання і в підсумку створити на колишніх дюнах оази з порівняно стійкими екологічними системами.

Зелений наступ

Виконувати протипіщану програму почали 1991 р. Як розповіли в Державному управлінні лісового господарства, в центр уваги поставили охорону та розширення площі лісової, трав’яної і пустельної рослинності. Програма передбачила створення такої системи боротьби з пісками, яка органічно поєднує профілактичні заходи з перетворенням і використанням пустель.

Поступово складалося піщане господарство. Унаслідок протипіщаного травосіяння та протипіщаного нарізування полів, а також проведення інших робіт підіймався живий заслін, який давав змогу відновлювати старі й використовувати нові земельні ресурси.

Назву лише деякі складові зеленого наступу на жовте безгоміння. Це – протипіщані насадження; лісопосадки й травосіяння для блокування пісків; аеропосів лісу й трав; перетворення піщаних ділянок і низьковрожайних полів на орні землі, штучні луки та меліоративні пасовища; посів технічних культур; оживлення та використання старих водойм… Виконання програми з профілактики й боротьби з опустелюванням, переконані в Піднебесній, зупинить процес дезертифікації, забезпечить значний екологічний, економічний, соціальний ефект.

Із самого початку в різнотипних дезертифікаційних зонах організовували дослідні бази. Посилили наукові дослідження, розгорнули широке впровадження науково-технічних здобутків. Напрацювання вчених активно застосовуються для утримання рухомих пісків, захисту від них залізниць і шосейних доріг, створення захисних насаджень господарського типу, комплексного впорядкування басейнів малих річок, перетворення солонців, поліпшення стану деградованих пасовищ, відродження покинутих земель у районах копалень, для великомасштабного озеленення тощо. Усе це не могло не позначитися позитивно на екології. Наведу бодай один приклад: до етапу повного оздоровлення та використання підійшли дві потужні піщані пустелі – Маоусу і Хорцин. Якщо раніше люті вихори піднімали пісок до самого неба, а мандрівні дюни поглинали цілі села, то тепер одні з найбідніших і найстражденніших регіонів перетворилися на оази. І це не перебільшення.

На південній ділянці Хорцин лісівники під керівництвом науковців закріпили дюни за допомогою інтродуцента – камфорної сосни. Згодом почали садити і господарський ліс – пустеля перетворилася на сад. Лісонасадження й травосіяння виявилися надійною зброєю і в протиборстві з Маоусу. У районі Юйлінь провінції Шеньсі піски свого часу поглинули 140 тис. га орних земель, засипали 420 населених пунктів. Сьогодні невпізнанно змінилися риси краю – завдяки чотирьом потужним вітрозахисним і протипіщаним лісосмугам, сотням рукотворних ділянок лісу, посадженого в глибині пустелі. Дюни зупинилися, а на пісках з’явилися… навіть рисові поля. Юйлінський район порівняно з п’ятдесятими роками минулого століття усемеро збільшив обсяг зернового виробництва, ставши однією з найважливіших баз товарного зерна. Завдячуючи лісу й рукам, які його творили. Таких прикладів можна навести чимало. Як і щодо виконання не менш грандіозної програми створення «зелених кілець» навколо столиці.

Над Пекіном – блакитне небо

Виборовши 2001 р. право на проведення літньої Олімпіади-2008, пекінці пообіцяли втихомирити піщаного монстра, поставити надійний заслін вітрам, які будь-якої миті силою в 7–8 балів могли налетіти на столицю та її повіти, накривши все навкруги хмарами піску й пилу. Було розроблено спеціальний проект вартістю 120 млн дол. США, який передбачав передусім збільшити площі насаджень навколо Пекіна, частково оточеного невисокими горами. Планувалося висадити ліс у гірській місцевості на території понад 100 тис. га, протягти зелені смуги уздовж усіх головних доріг, річок, каналів, розбити навколо столиці нові парки на площі 12,5 тис. га.

– Ми зробимо все, аби звести шкоду від піщано-пилових бур до мінімуму, – заявив пекінський мер Лю Ці. І китайці впоралися з нелегким завданням, реалізувавши той самий найамбітніший проект боротьби з пиловими бурями. До того вже мали певний досвід, набутий у ході реалізації програми озеленення гірського району Тайханшань, який простягається з півдня на північ від річки Хуанхе до річки Санганьхе, а із заходу на схід – від річки Феньхе до Північно-Китайської рівнини. Внаслідок людської діяльності та історичних факторів гори були надто слабо захищені рослинністю, а це погіршувало екологію краю. Водо- і грязекам’яні потоки, сильна ерозія ґрунтів, пилові бурі, інші лиха загрожували Північно-Китайській рівнині, Пекіну, Тяньцзіню.

У середині 80-х рр. минулого століття уряд затвердив генеральну програму озеленення Тайханшаню, щоохопила 110 повітів (міст і районів) Пекіна і трьох провінцій – Хубею, Хунані і Шансі загальною площею 12 млн га. ХХІ конференція Всесвітньої ради з продовольчої політики та планування, що проходила в Римі 1986 р., віднесла цю програму до найважливіших програм поліпшення глобального навколишнього середовища, а китайський уряд включив її до «Порядку денного Китаю у ХХІ столітті», розробленого з метою стимулювання сталого розвитку. Після низки лісівничих експериментів на початку 90-х розпочалося повне здійснення програми. Згідно з нею, значну частину голих гір засаджували протиерозійними, водо- й ґрунтозахисними лісами, невисокі ж пагорби з крутими схилами та частину колишніх орних земель – лісами господарського значення. Підбирали місцеві види дерев, які можуть рости на бідних ґрунтах, відзначаються посухостійкістю та мають економічну цінність. Це сосна китайська, туя, артиш, біла акація, тополя, а також грецький горіх, хурма, глід, яблуня, груша… Перевагу надавали аеропосіву – площа створених у такий спосіб насаджень перевищувала ту, де садили вручну. Тайханшаньська програма покликала селян і членів різних громадських об’єднань до організації акціонерного лісового господарства та спільного освоєння гір – шляхом внесення паїв у вигляді робочої сили, грошових засобів, технології, землі.

Відповідно до державних рішень, право користуватися придатними для лісонасадження голими горами та не використовуваними земельними ділянками, ярами продається з публічних торгів. Взявши ці ділянки у довготривалий підряд, селяни засаджують їх, засівають травами. А що в підсумку? Зі збільшенням площі озеленення та лісового покриву вдалося значною мірою зупинити видування та вимивання ґрунтів, зменшити замулювання водосховищ і річкових фарватерів, а відтак поліпшити екологічну обстановку, послабити натиск вітрів, посух, повеней та інших стихійних лих. Тайханшаньські гори стали важливою ланкою Великої зеленої стіни, природним прикриттям для Пекіна, Тяньциня, всього Північного Китаю. Звичайно, про повну перемогу не йдеться. Китай продовжує боротися з піщаним катаклізмом, обперізуючи зеленими запасками міста й села, застосовуючи сучасні технології в сільському господарстві. Як повідомили інформаційні агентства, протягом першого півріччя нинішнього року в Пекіні зафіксували 146 днів з «блакитним небом». Це означає, що мешканці китайської столиці дихали найчистішим повітрям за останні дев’ять років, що кожен із них уже не вдихає за рік стільки пилу, з якого можна було б виготовити дві цеглини (згадаймо розповідь народного депутата Володимира Бондаренка).

Далося взнаки те, що, готуючись до Олімпіади-2008, за межі міст винесли шкідливі виробництва і скоротили обсяг викидів газів за рахунок обмеження в’їзду автомобілів, а також те, що і столиця, й уся Піднебесна сильно позеленішали за останнє десятиліття. Кількість пилових бур у Пекіні цього року знизилася до шести проти торішніх одинадцяти.

Отже, працює Велика зелена стіна. На благо довкілля, на благо людей. На сьогодні різною мірою вже закріплено п’яту частину пісків. Площа піщаних земель щороку зменшується в середньому на 1,2 тис. км2, тоді як наприкінці минулого століття вона зростала щороку на 3,4 тис км2. У країні розуміють, що ще дуже далеко до того, аби зупинити опустелювання: природа не вибачає недбалого, варварського ставлення до неї впродовж багатьох десятиліть.

Розуміють і продовжують вкладати кошти в екологію: для забезпечення зростання національної економіки в умовах кризи наприкінці минулого року уряд КНР виділив 4 трлн юанів інвестицій, з яких 210 млрд юанів (30,7 млрд дол.) – для захисту навколишнього середовища. Усім би країнам такого розуміння екологічних проблем! А їх рік у рік не меншає. Згідно з даними ООН, до 2025 р. пустелі можуть поглинути третину планети. Захоплюючи щороку до 2 тис км2, ці безжиттєві рівнини вже нині займають 25 відсотків поверхні Землі. Через кілька десятиріч вони можуть завоювати дві третини території Африки, третину Азії, п’яту частину Північної Америки. Монстр не дрімає.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Китайська Народна Республіка 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top